Художнє осмислення еміграційного досвіду в новелі Леоніда Мосендза «Люди»

Abstract

Сьогодні для українців, які перебувають за кордоном у роки російської агресії, гостро постає питання рефлексії власного емігрантського досвіду, адаптації та формування внутрішньо-психічних засобів для виживання. На початку ХХ ст., у 1932 р. у «Літературно-науковому віснику», уперше публікується новела «Люди» українського письменника-емігранта Леоніда Мосендза – одного з представників «вісниківської квадриги». Про історію написання новели Л. Мосендз у листі до Д. Донцова за 29 червня 1931 р. писав так: «Що ж торкається ,,Людей”, то я так і думав, що з ними будуть деякі затримування. Отже, як знайдете потрібним, то зарядіть з ними як найкраще вважаєте. Бірчакові я присвятив їх, прочитавши його останній твір в Л[ітературно]-Н[ауковому В[істнику], він мене і навів на думку написати ,,Людей”. Але тепер я бачу, що може б воно й краще не присвячувати Бірчакові, бо його згоди на це я не маю, а при відомому страхопудстві наших він ще може втяти десь і одвертого листа, що абсолютно не солідаризується з автором і навіть осуджує тую його ,,ксенофобію”. Краще без присвяти дійсно».